Розвивально-терапевтична функція українських дитячих

музичних ігор

«Гра є моделюванням дійсності і озвучуванням певного фрагмента її», –

зазначає відомий ігромайстер М.Шуть. На питання «що таке «грати»?»,

ігротехнік відповідає: «Грати – значить повнокровно і змістовно жити»

Дійсно, гра для дитини є основним видом діяльності, суттєвою рисою

якої є добровільність. Гра також є стимулом до творчості. Тому педагогові

треба дбати про такі умови пропонування ігор дітям, які будуть

привабливими для них, враховуватимуть особливості дитячого віку та

специфіку українського музичного фольклору як виду мистецтва.

Найдавнішими є хороводні ігри. Вони творять основний компонент

календарних обрядів. Раніше, спостерігаючи життя дорослих, діти імітували

у своїх іграх календарні і сімейні обряди, виконуючи при цьому відповідні

пісні. Значна їх частина перейнята з репертуару дорослих, особливо з

обрядового фольклору та в сьогодення вони є плодами творчої діяльності

самих дітей. Історично пов’язаний з підготовкою молодого покоління до

дорослого життя, ігровий жанр дитячого музичного фольклору ілюструє дії

дорослих, дає найбільш повний вихід емоційної енергії і темпераменту дітей.

Практика показує, що сьогодні, ознайомлюючи з циклічними

фольклорними творами дітей різного віку, особливо дошкільнята з великим

бажанням та емоційним інтересом запам’ятовують обрядові дійства і з

великим задоволенням беруть участь у народних святах, які розпочинаються

на початку календарного року. Діти, як і було в давнину, обходять двори із

урочисто-піднесеним співом колядок і щедрівок, в яких бажають хорошого

майбуття, врожаю хліборобу-хазяїну, зичать йому і його родині здоров’я,

щастя, добробуту.

Серед традиційних народних дитячих ігор особливо багато рухових, у

яких драматизація поєднується із змаганнями – біганням навздогін,

наввипередки, пошуком, прориванням кола чи «ланцюга», що є характерним

для веснянок, гаївок, русальних ігор-пісень. Рухові ігри навчають дітей

різним видам рухів, допомагають у подоланні навіть деяких фізичних вад.

Ігри одночасно спрямовані на розвиток у дітей м’язів верхніх кінцівок і

плечового пояса, формування тактильної чуттєвості, координують рухи,

вчать дітей керувати своїми ручками й ніжками (плескати в долоньки, рухати

кистями та пальчиками, чергувати плескання долонями з тупотінням

ніжками) під визначений віршований ритм пестушки.

Важливим у таких іграх-забавах є встановлення емоційного контакту

між дитиною та дорослими, пробудження у малюка почуття довіри до

дорослого. Супроводжуючи дії з малям словами пісеньки, що радує його,

дорослі привчають дитину вслухуватися в звуки мови, сприймати та

відтворювати її ритм, окремі звукосполучення і поступово проникати в їхній

зміст. Малята з легкістю вивчають їх напам’ять і залюбки декламують

(наспівують) під час ігор та поза дитячим колективом.

Основними персонажами українських дитячих ігор, зокрема музичних, є

птахи та звірі. Це допомагає дорослим зосередити увагу дитини, а лагідний

масаж, супроводжуваний веселою невигадливою пісенькою з виразним

проголошенням віршованих рядків, викликає в дитини бадьорий, веселий

настрій, у чому й полягає терапевтична функція дитячого музичного

фольклору.

Так, цікавим прикладом, на думку автора, є дитяча гра-масаж з

супроводжуючими дію рухами «Я йшов до баби Варвари»

Дитина отримує велике емоційне задоволення з педагогом, у неї

знімається м’язове напруження, розвивається тактильна чуттєвість, слух,

відбувається зв’язок між руховою діяльністю і функціонуванням мозку,

пізнається рідна мова. Зазначимо, що цю гру-масаж можна проводити з

малюком як від самого народження, так і протягом усього дошкільного

дитинства.

Колискові пісні в минулому були тісно пов’язані з найстарішим

фольклорним жанром – замовляннями, особливістю яких є збереження

подвійності та сакрального значення слова. Вважаємо, що колискові пісні

також можна розглядати як дитячі музичні ігри, які допомагають заспокоїти

дитину, розслабити її, зняти в неї надлишкову емоційну напругу, у чому

полягає їх терапевтична дія.

Дитячі музичні ігри постійно супроводжуються своєрідними музично-

поетичними вставками, які мають своє призначення – попереджають про

початок гри, або про якийсь її етап, коментують події тощо.

Так, наприклад, у музичній грі «Сонечко, дощик та гроза», музичні

вставки постійно зосереджують увагу дітей на зміні рухів і виконанні

відповідних завдань. Діти повинні швидко зреагувати на музичний вступ до

пісень «Сонечко» або «Дощик», починати їх співати, робити відповідні рухи,

а на звучанні музичної вставки «Гроза» – сховатися під великою

парасолькою. Ціль гри: концентрувати увагу дітей, тренувати їх

вестибулярний апарат, швидкість реакції та координацію рухів, навчати

найпростішим ритмічним рухам, розвивати вміння слухати і розрізняти

просту мелодію, що впливає на формування музичного слуху, ритму, пам’яті

і виконує терапевтично-емоційну функцію.

Своєчасний розвиток фонематичного слуху, виховання здатності

сприймати тонкі звукові розходження готують дитину дошкільного віку до

оволодіння мовою. Мова народних пісеньок, утішок лаконічна, образна і

багата такими звуковими зіставленнями, що допомагають дітям визначити їх

відмінність.

Підкреслимо, найчастіше у дитячих ігрових піснях римуються різні за

змістом слова, які часто відрізняються лише одним (двома) звуками (тапці-

бабці, їв-пік, діда-хліба, тупоче-хоче, пиріжки-замішки), що привертає і

концентрує увагу дитини, розвиває її логічне мислення, впливає на

оволодіння рідною мовою та сполученням слів.

Звукосполучення, найбільш важко засвоювані дітьми, у яких багато

шиплячих, свистячих, сонорних, раз у раз чуються в дитячих пісеньках, тим

самим допомагають подолати мовні труднощі: «Ішли ткачі по деркачі, а за

ними Настя»; «Танцювали миші по бабиній хижі»; «Тосі, тосі, лапці, поїдемо

до бабці», «Равлику-павлику, вистави рожки на чотири стожки». Навчившись

розрізняти варіативність забавних для них звукових сполучень, діти

наслідують дорослих, починають грати зі словами, звуками,

звукоутвореннями, відтворюючи специфіку звучання української мови.

Виконуючи функцію гри, також є своєрідними логопедичними веселими

вправами-іграми і скоромовки. Їх дія спрямована на формування

правильного, чіткого й виразного мовлення дітей в емоційно піднесеному

настрої.

Музичні ігри та музичні вставки до ігор, як весь дитячий музичний

фольклор, впливають на підвищення інтелекту дітей, сприяють їх

розумовому й загальному розвитку.

Участь у рухових іграх допомагає дошкільнятам вчитися ходити, бігати,

повзати, що впливає на нормалізацію роботи нервової системи, а отже,

прививаються рухові навички, з’являється м’язовий тонус, стимулюється

розвиток психіки і мови дитини, у чому саме, на нашу думку, і полягає

розвивально-терапевтична роль українських дитячих музичних ігор.

Засобами українського музично-ігрового фольклору, за допомогою

прийому діючої співучасті дітей, легко моделювати фрагменти життя через

моделювання гри, пов’язувати реальні взаємини дітей та дорослих з ігровою

ідеєю, залучати малят до пошукової діяльності, самостійності, розвивати

їхню фантазію, образне сприймання. Широке застосування народних

музичних ігор у педагогічній практиці сприяє реалізації основних принципів

гуманізації, виявленню уваги, підтримки й поваги до дітей дошкільного віку.

Найпоширенішим жанром власне дитячого фольклору є заклички,

примовки (приказки). Українці віддавна вважали, що дитяча безвинність і

чистота здатні впливати на силу природи.

Заклички – це віршоване пряме звертання дітей до різних явищ

природи: Сонця, Дощу, Вітру. Заклички особливо повно розкривають

можливості дитячого голосу: силу, дзвінкість, емоційну темпераментність. У

закличках - наспівах переважають інтонації заклику, кличу; а також

утворення певної сформованої мелодійної структури, характерної лише для

цього жанру

Найчастіше заклички звучать навесні. Пісенні вірші закличок є

переважно головні небесні світила та метеорологічні явища. Суть закличок –

прохання, щоб пішов чи припинився Дощ, розійшлися хмари і вийшло

Сонечко.

Коли надворі хмарно, мрячно, діти кличуть сонце, утворюючи коло і

роблячи колоподібні рухи руками:

А ще всі ми любимо з дитинства пісеньки - заклички: «Вийди, вийди,

сонечко, на дідове полечко», «Іди, іди, дощику, зварю тобі борщику» та

багато інших. (Додаток 10,11)

Примовки (приказки) – це музично-віршовані прямі звернення дітей

до різних тварин, комах і рослин та до різних явищ природи, «Чижику»,

«Півню мій, півню мій, гребінець золотий», «Топчу, топчу ряст, ряст, Бог

здоров’я дасть, дасть» і також є продуктом власне дитячої творчості.

Примовки за функціональним призначенням є ігровими для дитячих розваг

та магічними до птахів, зозулі, ластівок, лелек тощо і мають магічну

функцію.

Використовуючи у своїй роботі з дітьми дошкільного віку заклички й

примовки (приказки), я в музично-ігровій діяльності навчаю малят ясно,

лаконічно, виразно виражати свої думки і почуття. Їх мова набуває

інтонаційно-емоційного забарвлення. У дітей розвиваються уміння творчо

використовувати слова, набуваються вміння образно описати предмет та дати

йому яскраву емоційну характеристику, розвивається творчий підхід тощо. А

головне – природно розвивається пам’ять та музична пам’ять, що дає

поштовх до раннього загального розумового розвитку особистості, що може

стати підґрунтям для розвитку таланту.

Специфічною формою дитячого фольклору, своєрідною формою дитячої

гри виступають прозивалки (дражнилки), лічилки, гуморески.

У прозивалках (дражнилках) діти критикують ледачих, брудних і

жадібних дітей, висміюють кривдника чи примхливу дитину, що не

підкорюється правилам гри. Дражнилки, чи якийсь їх елемент, інколи

оформляються найпростішою мелодією, що наближає їх до жартівливих

пісень. Прозивалки виконуються голосно, зазвичай одноголосо, дитячими

гуртами, інколи окремими дітьми. (Додаток 12)

Після прозивалок варто виконати мирилку – такий музично-віршований

твір, який спрямований на розв’язання конфліктів і примирення дітей.

Як своєрідний ритуал примирення дітей, звучить відома мирилка «Не

сварітеся, помиритеся» або «Мир-миром» (Додаток 13)

В українських народних лічилках, дотримуються співзвуччя і ритму.

Художня функція їх у своєрідній грі словом і ритмом, для яких характерна

жвавість і барвистість.

Більшість гуморесок створювалося в процесі праці у побуті, на природі.

Звідси їхня чіткість, ритмічність, стислість і виразність. Століттями народ

відбирав і зберігав, передаючи з вуст у вуста, ці маленькі шедеври, повні

глибокої мудрості, ліризму і гумору. Завдяки простоті й мелодійності

звучання діти легко запам’ятовують їх, здобуваючи смак до образного,

влучного слова, привчаючись користуватися їм у своїй мові –

звуконаслідування.

Звуконаслідування – відтворення інтонацією людського голосу голосів

живих істот чи явищ природи. В українському дитячому музичному

фольклорі найчастіше використовується наслідування звуків дзвона,

відображення вигуків та звертання до тварин, спів птахів (соловейка,

жайворонка), виття вовків, кумкання жабок.

Це своєрідні ономатопеїчні твори, що не мають словесного тексту, а

уподібнені до голосів живих істот. У зразках цього жанру відображені також

вигуки та звертання до тварин. Найпоширенішими серед них є ті, що

пов’язані з перегоном тварин або кликанням їх.

Ці твори виконуються у весняно-літній період одноголосо і часто

хаотично дитячими гуртами або окремими виконавцями.

Прикладами звуконаслідування є кликання коней «Ксьов, ксьов!»

(«Кось-кось-кось2), кликання качок «Тасінька, тасінька, тась, тась, тась!»

тощо.

Велике свято, пов’язане із народженням Ісуса Христа - .Різдво Христове.

Це не лише українське свято. Воно святкується в усьому світі. До цього свята

готуються заздалегідь, вивчають колядки, віншування, готують вертепні

вистави.

Вечір під Різдвяну ніч називають Святвечір, господарів в цей вечір слід

вітати словами «Добрий вечір, щедрий вечір, добрим людям на здоров’я».

(Додаток 14)

Колядка походить від імені богині неба Коляди, яка в цей день

народжувала Нове Сонце. Щоб підтримати своє світило, люди хором співали

величальні пісні Сонцеві, усім небесним богам – Місяцеві, зіркам, дрібному

дощикові. Ті пісні звалися колядками, бо сонце в них було Колядою. Усі

раділи, ходили від хати до хати і поздоровляли один одного з відродженням

Сонця, перемогою над темними силами.

Колядки – словесно-музичні твори, які виконуються на Різдво (з Різдва і

до старого Нового року) і прославляють господаря та його родину.

Колядування дітей має особливу магічну силу. Наші далекі предки вірували в

першого «показника», яким мав бути хлопчик, що приходив на різдвяні

свята. Кожна українська родина мала за велику честь його зустріти і

обдарувати. А хлопчик мав прославляти у колядках господаря та його сім’ю,

розвеселити їх, надати святкового настрою.

Дитячі колядки виконуються окремими виконавцями, інколи

невеликими гуртами, одноголосо з прикінцевими віршами-віншуваннями

величально - побажального змісту:

Щедрівки – це особливі пісні, за допомогою яких намагалися

забезпечити гарний урожай, добробут, багатство. Щедрівкові дійства

виконувалися тільки дівчатами (від старого Нового року до Водохреща).

Заходити до хат дівчатам не годилось. Робили це під вікнами осель,

господарі у свою чергу обдаровували щедрувальниць. Крім того, вдосвіта на

Василя (14 січня) тільки хлопчики оббігали найближчих родичів та сусідів і

засівали їхні домівки зернами пшениці або жита, проказували при цьому

вітання та побажання господарям, за що господар обдаровував посівальників

подарунками:

Усі обряди Щедрого вечора (з 13 на 14 січня) носять давній характер. На

Щедрий вечір проходили обрядові ігри з масками, що мають вигляд веселих

забав. Коза, за давніми віруваннями, уособлювала багатство, достаток, тому

парубочі колективи ходили з Козою і розігрували з нею різні сценки.

Коляди християнського змісту – музично-поетичні твори, які

виконуються на Різдво, прославляють народження Божого Сина – Ісуса

Христа і супроводжують різдвяні обрядові дійства. В дитячих колядах

постійними є мотиви радості, святковості, благоговіння, що створюють

піднесений настрій та надають самому обрядові величного характеру.

Коляди християнського змісту також завершуються декламаційними

віншуваннями з побажаннями щастя, здоров’я, достатку як господарю, так і

всій його родині. Мелодика дитячих різдвяних коляд співна, пов’язана з

традиціями церковного співу. У веселих різдвяних театральних дійствах –

щедрівках, колядках, елементах вертепів, діти спочатку спостерігають,

знайомляться, вивчають, розвиваються, а потім і проявляють свої музичні та

акторські здібності, духовно опановують дійсність.

Веснянки та гаївки у минулому мали естетичні смаки, художні

здібності дітей формувались та розвивались на чисельних піснях

календарних та обрядових свят, ритуалів, які давали перші уявлення про

навколишній світ, вчили шанувати працю, робити добро, бути

милосердними, любити природу.

Навесні співалися веснянки та гаївки – хорові пісні з іграми, танцями, в

яких органічно поєднувалися мелодія, слово, рух, відповідна міміка і жести.

Веснянки та гаївки – музично-поетичні твори, які виконуються дітьми на

Великодні свята та весняно-літній період. Більшість цих пісень

відокремилися із дорослого весняного обрядового фольклору і створили

групу дитячих веснянок та гаївок, перетворивши їх на забави і розваги.

З дошкільнятами краще використовувати дитячі веснянки та гаївки, в

тематиці яких домінують мотиви зустрічі весни, вітання весняних птахів,

вирощування злакових і городніх культур, дерев. Для них властиві закличні

інтонації, гуртовий спів в унісон, які супроводжуються хореографічними та

пантомімічними елементами (кругові та змійкові крокові рухи, імітація

руками росту дерев та злакових і городніх культур).

У ранньому та молодшому дошкільному віці я вивчаю веснянки та

гаївки з музичним супроводом, а пізніше – пробувати співати їх без

інструментального супроводу, як це виконується в автентичному середовищі.

Спів без музичного супроводу сприяє розвитку музичного слуху, ладового

чуття і координації між слухом і голосом.

Пастуші пісні – музично-поетичні твори, які виконуються дітьми в

обряді першого вигону худоби на пасовище, що припадає на Юріїв день (6

травня). Тематика дитячих пастуших пісень базується на побажанні

господарю та всій його родині добротного господарства, приплоду худоби,

достатку в молочних продуктах.

Основними персонажами є різноманітні традиційні назви тварин –

Ласька, Лисуня, Красуня, Фасоля та імена малих пастушків дівчаток та

хлопчиків.

Найпоширенішим символом щастя й достатку та оберегом худоби від

напасті є вінок.

Пастуші пісні можуть виконуватися як гуртом, так і одиничним співом в

унісон, тільки під час першого пригону худоби з поля додому.

До циклу найкоротших жанрів належать скоромовки, які виконуються за

допомогою словосполучень, що важко вимовляються. У процесі

вдосконалення усного спілкування створювалися своєрідні образні формули,

які з часом розширювали своє первісне значення, варіювалися,

вдосконалювалися. Джерелом скоромовок, побажань, вітань, прикмет,

висловів було не лише реальне життя, а й влучні образи пісень, легенд,

переказів і казок.

Відомо, що в дітей дошкільного віку не досить координовано і чітко

працюють органи мовного і рухового апарату. Деяким дітям притаманна

зайва квапливість, нечітке вимовляння слів, “проковтування” закінчень.

Спостерігається й інша крайність: зайво уповільнена, розтягнута манера

вимови слів. Малі форми українського дитячого музичного фольклору

допомагають дітям переборювати мовні труднощі, удосконалюють їхню

дикцію. За допомогою лаконічності, чіткості, ритмічності, простих мелодій,

притаманних малим формам українського пісенного фольклору, дошкільнята

навчаються чіткій і дзвінкій вимові, водночас з формуванням і розвитком

музичних здібностей.

Цільове призначення цього жанру різнобічно. Скоромовки можуть бути

використані для розвитку гучності й рухливості голосу дитини, для

виховання правильної вимови звуків, для їх засвоєння, для освоєння дитиною

інтонаційного розмаїття та темпу музики.

За допомогою скоромовок та інших малих форм дитячого музичного

фольклору діти навчаються виражати ту чи іншу інтонацію: засмучення,

ніжність і ласку, подив, попередження тощо.

Важливими складовими дитячого фольклору є загадки. Зокрема,

«загадки» є малими формами усної народної творчості, в яких у стиснутій,

образній формі викладаються найбільш яскраві й характерні ознаки

предметів чи явищ. Відгадування загадок розвиває здатність до аналізу,

узагальнення, формує вміння самостійно робити висновки, чітко виділити

найбільш характерні, виразні ознаки предмету чи явища, уміння яскраво і

лаконічно передавати образи предметів.

І хоча загадки – це не музичний фольклор, вони збагачують тезаурус

дітей за рахунок багатозначності слів, допомагають побачити вторинні

значення слів, формують уявлення про їх переносне значення, розвивають

логічне мислення.

Прикладом українських народних загадок можуть бути такі: «Восени не

в’яне, а взимку не вмирає» (ялинка), «Наскакалось, назвивалось, під

припічком заховалось» (віник), «Сімсот соколят на одній подушці сплять»

(соняшник) та багато інших.

Велику дію сприймання дітей дошкільного віку мають розповіді-байки.

У творах цього жанру діти втілюють гумор, запал, жвавість, ритмічний

характер, так як розповідають про нереальні події. Дуже важливо навчити

дітей слухати, вслухатися у фольклорний сюжет і розуміти його зміст. З цією

метою можна обігравати малі форми фольклору, використовуючи наочність,

музичні іграшки, інструменти. Читання байок з використанням музичного

супроводу та показом наочного матеріалу, глибоко впливає на почуття

дитини, сприяє швидкому запам’ятовуванню тексту.

Загалом, художні етнопедагогічні засоби впливають на розвиток

здібностей дитини водночас на кількох рівнях: раціональному, емоційно-

чуттєвому та художньому. Аналізуючи жанри українського дитячого

музичного фольклору, необхідно підкреслити, що багато його зразків мають

форму вірша – речитативну. Власне пісні, виявляються більш близькими

речитативу, ніж співучим зразкам «дорослого» музично-поетичного

фольклору. Наспіви, що багато разів повторюються, сприяють засвоєнню

дитиною рідної мови, пісенної мелодики.

Все вищезазначене дає нам можливість визначити «дитячий музичний

фольклор» як специфічну галузь народної творчості, що поєднує світ дітей і

дорослих та включає цілу систему поетичних і музично-поетичних жанрів

фольклору.

Український музичний фольклор з його багатою пісенно-ігровою

складовою являє собою неоціненне джерело можливостей його застосування

як засобу музично-естетичного виховання дітей дошкільного віку та розвитку

музичних здібностей дошкіль